Ідея залізти на телевізійну вишку поблизу міста з'явилась давно. Ще тоді як її збудували. Але тоді було якось дуже стрьомнувато.
А якщо там колючий дріт кругом? А якщо він під напругою? А якщо там є сторож? А якщо спрацює якась сигналізація? А якщо мене хтось побачить знизу, куда мені втікати? Одним словом сумніви не давали мені спокою. Було вирішено перед цим "подвигом" походити пару днів до тієї красуні, розвідати обстановку, знати що, де, як і коли. Навіть коли я дізнався що там нема сторожа і колючого дроту, все одно було якось стрьомнувато. Все ж таки поблизу є столярські цехи, і там живуть гомосапієнси (власники цехів) які розгулють туда-сюда.
А на такі справи ніяк не вистачало часу. Та яка там вишка, як тут кожного вечора гуляєш до опівночі. Літо все ж таки.
Сьогодні проходив мимо вишки, тьфу типу - вежі, а ше точніше телевежі і подивився на це все з пофігістичної точки зору: колючого дроту там 100% нема, сторожа теж, а ставити сигналізацію на вежу яка збудована за містом і біля якої майже ніхто не ходить теж дібілізм, і хто мене там може засікти, ну реально яка нормальна людина побачить психа який лізе по вишці, здалека таке точно не побачити, а зблизька, та ще й вночі тим більше. Всі сумніви розвіялись. Треба лізти.
Перша спроба. Друг на шухері. Проліз майде один з шести секторів. Недалеко почулись голоси гомосапієнсів. Вирішив відкласти цю подію ще так на годинки три, коли сапієнси полягають спати.
Північ. Друга спроба. Дуже добре що є два ряди драбин, які чергуются між собою кожних півсектора. Так набагато спокійніше лізти, бо знаєш що у випадку падіння, чи просто нога зі сковзне з драбини, падати низько не прийдеться, максимум - 5 метрів, на плошадку драбини.
Виліз півтора сектора, сів подумати і заспокоїти серце, яке чогось почалось бєшено битись. Знову в голову почали лізти всякі сумніви: а що якщо щось станеться, а я тут один? А що якщо потім буде стрьомно злізти? А що як там сильний вітер і буде важко лізти?
А хулі. Лізу до кінця. Поліз. Без зупинок і перерв. І ось я вже на вершечку цієї 60-ти метрової красуні. Оглядовий майданчик десь так 4 на 4 метри. Місто видно як на долоні, всі найбільші вулиці, центр, окраїни. Ну кайф, шо тут казать. А ще десь не десь горять ліхтарі по окружних селах. В сторону Бучача мерехтіла полоса фонариків, швидше за все це було об'їзна. Шкода, що не було на що сфоткати пруфпік.
Загалом перші хвилини перебування на вежі я тішився як слон після бані. Правда не стільки від висоти, як від підкорення цієї безумовно найвищої вежі поблизу міста. Мобільні вежі проти неї виглядають як голки їжака. Ну і висота пташиного польоту теж справляє непогані враження.
Там був досить сильний вітер, тому можна було підспівувати музиці у вухах і не боятись, що тебе хтось почує. Зліз також без пригод, які ж тут можуть бути пригоди. Наступний раз лізу з фотіком, палюбом
Тепер можу з чистою совістю назвати себе руфером-початківцем. На черзі 30-ти метрові мобільні вежі :)
